Рус Укр Eng
— Розгорнути навігацію —

«Антиолігархічний» законопроект Зеленського суперечить міжнародному досвіду боротьби з монополіями і, по суті, це дешевий піар-хід

Законопроект Президента Зеленського, нібито спрямований проти олігархів, насправді є імітацією боротьби і медійною «димовою завісою» для створення у громадян України хибного враження щодо «наведення порядку і соціальної справедливості». При цьому ключова проблема президентського законопроекту полягає в тому, що у жодному разі не зачіпає фундаментальних основ олігархічної економіки.

На сьогодні формат олігархічної економіки в Україні формують два базових чинники: монополізм (обмежує конкуренцію і розвиток малого та середнього бізнесу) і рентоорієнтована поведінка олігархічних бізнес-груп (цілепокладання рентами – експорт природних ресурсів, контроль базових інфраструктурних систем країни і т. д.).

За офіційними даними Антимонопольного комітету, в Україні майже 53% економічного середовища розподілено між різними формами монопольних утворень: 12% – монополії; 16% – олігополії; 25% – компанії з одноосібним домінуванням. Лише 47% економічного середовища формується із застосуванням конкурентних ринкових механізмів. Адже саме монополії як блокують приплив системних іноземних інвестицій, так і формують штучну межу зростання для малого і середнього бізнесу. Наведемо лише кілька цифр. За даними Нацбанку, відтік прямих іноземних інвестицій з економіки України склав за 2020 рік $0,868 млрд, а капітальні інвестиції (дані Держстату) скоротилися за цей же період на 38,2%.

Існуюче антимонопольне законодавство і інституціональна зрілість державних структур, таких як Антимонопольний комітет України, наразі не створюють умов для активізації інклюзивних інститутів економічного середовища, які могли би сприяти як збільшенню припливу прямих іноземних інвестицій, так і зростанню питомої ваги малого і середнього бізнесу в структурі економіки. Тобто боротьба з олігархами – це насамперед боротьба з монополіями!

Саме в цьому ключі розвивалося і антитрестівське законодавство в США (Акт Джона Шермана), яке було спрямоване проти монополій, що обмежують внутрішню торгівлю і конкуренцію (сам Акт Шермана був скерований проти Рокфеллера і компанії Standard Oil, яка спеціалізувалася на видобутку, транспортуванні, переробці нафти та маркетингові нафтопродуктів).

Високим рівнем ефективності відзначається антимонопольне законодавство ряду країн Південно-Східної Азії. Зокрема, в Китайській Народній Республіці антимонопольне регулювання включає кілька базових законів, спрямованих на запобігання недобросовісної конкуренції. Шляхом боротьби з горизонтальним розширенням фінансово-промислових груп (після завершення азіатської кризи 1997 року) пішла й Південна Корея.

Українські фінансово-промислові групи точно так само захоплюють всі сегменти ринку, де ще генерується додана вартість. Вони не розглядають передачу суміжних послуг на аутсорс або підряд в сегмент малого та середнього бізнесу (ринкова кооперація). Так, у рамках антимонопольної політики, ключове завдання – обмежити горизонтальне розширення фінансово-промислових груп у непрофільні види бізнесу, так як подібна практика витісняє кваліфікованих цільових підприємців, порушує симетрію конкуренції та призводить до неефективного використання внутрішніх ресурсів (зниження продуктивності).

У цьому плані законопроект  4122, поданий народними депутатами від «ОПОЗИЦІЙНОЇ ПЛАТФОРМИ – ЗА ЖИТТЯ», містить в собі значно цінніший смисловий і правовий технологічний компонент, спрямований на боротьбу з олігархічною системою економіки (а не з персоналіями якихось демонізованих «олігархів»), на відміну від президентського законопроекту, який створює лише специфічні інструменти для персоналізації «зла» в особах, «призначених» олігархами, але зовсім не дієвий для демонтажу олігархічної економіки як політико-економічної реальності України.

Законопроект «ОПОЗИЦІЙНОЇ ПЛАТФОРМИ – ЗА ЖИТТЯ»  4122 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у сфері антимонопольної політики, деолігархізації та забезпечення добросовісної конкуренції», поданий ще у вересні минулого року (!), вперше в законодавчій практиці нашої країни вводить поняття вертикальної і горизонтальної інтеграції фінансово-промислових груп, поняття перехресного субсидіювання різних не пов'язаних між собою напрямків бізнесу в рамках однієї групи, а також методи обмеження даних явищ та інструменти державного регулювання, спрямовані на захист конкуренції та розвиток малого і середнього бізнесу.

Також нашим законопроектом передбачено зниження рівня монополізації ринків товарів і послуг (зниження рівня монопольного/домінуючого становища суб'єкта господарювання) до 35% і 40%, створення ефективного інструментарію примусового розділення суб'єктів господарювання та об'єднань підприємств, що займають монопольне становище на відповідному ринку, збільшення розмірів штрафів за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, незалежність інституту Антимонопольного комітету країни від Офісу Президента. У цьому плані саме боротьба з монополіями є ключем до демонтажу олігархічної моделі економіки без зайвої політизації цього процесу і використання його в політичних інтересах влади.

Та все ж, Зеленський, який не зреалізувався як Президент, вкотре йде на включення антиконституційних норм у законодавче поле України. Зокрема, наділення законопроектом Зеленського РНБОУ додатковими функціями щодо прийняття рішення про визнання особи, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті, олігархом, ведення Реєстру, порушуючи статтю 106 Конституції України, розширює повноваження Президента України, що суперечить конституційно закріпленому принципу поділу влади (стаття 6) і зобов’язанню органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законопроект Зеленського містить дискримінаційні положення, що обмежують українських громадян в правах з огляду на їх майновий стан, що суперечить статті 24 Конституції України. Також його положення суперечать частині 3 статті 22 Конституції України про неприпустимість при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, включно із правом розпорядження своєю власністю (стаття 41).

До того ж, введення Зеленським Декларації про контакти і обов'язок її подачі з інформацією про контакти з особами, включеними до Реєстру (зокрема повідомлення про місце зустрічі і зміст розмов), суперечить положенням статті 32 Конституції України, згідно з якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Так, аналіз запропонованих Зеленським ініціатив дає підстави для висновків про спрямованість цього законопроекту виключно на узурпацію влади, а його положення є неконституційними, такими, що суперечать, зокрема статтям 6, 8, 19, 22, 24, 32, 41, 106 Конституції України. Зеленський, як головний «слуга» олігархів, не має наміру інтегрувати в національне законодавче поле провідні світові практики боротьби з монополіями, попутно зміцнюючи хребет олігархату в країні.

 

Партія «Опозиційна платформа – За життя»

Опубліковано: 6 червня 2021
×
Приєднатися