Рус Укр Eng
— Розгорнути навігацію —

Вектор постправди, або Черговий макроекономічний лайфхак

«Футурологи іноді помиляються», ‒ безрадісно констатував гарант на Київському міжнародному економічному форумі-2019, коментуючи відсутність нашої держави на світовій технологічній та економічній мапі майбутнього. Утім, це всього лише слова надто амбітної й водночас неефективної української влади, яка підміняє поняття інновацій, креативної економіки та діджіталізаціі й культивує технологічну деградацію країни. Хто сумнівається, подивіться частку інноваційної продукції у структурі промислової (0,8%), а також обсяг фінансування науки в Україні та за кордоном. Ще одним сумним підсумком проведеної в країні цифровізації, як і раніше, залишається обов'язкова наявність паперового вкладиша формату А4 до пластикової ID-картки.

На президентських і парламентських виборах, що відбулися у 2019 році, український народ виніс безапеляційний вирок провальній політиці попередньої влади, обравши принципово іншу команду і вектор розвитку країни. Передбачалося, що в Україні незабаром відбудуться системні інституційні трансформації, завершиться конфлікт на території окремих районів Донецької та Луганської областей, а запропонована суспільству економічна модель раз і назавжди викорінить бідність.

Разом з ініціативами гуманітарного характеру країні, крім іншого, пообіцяли: економічний ривок, інвестиційний бум, експортну експансію, економічний паспорт і нову технологічну еру. Втім, під брендом президентської команди до влади прийшли ті ж самі старі-нові обличчя. Як наслідок, запропонований вектор (програма і бюджет) розвитку України на середньострокову перспективу визначив такі пріоритети: продаж земель сільськогосподарського призначення; приватизацію стратегічних об'єктів, які до останнього часу не підлягали приватизації; оренду державного та комунального майна. У тренді турборежиму парламент приймає невідкладні президентські законопроекти про напівпровідники, про вдосконалення правової охорони географічних зазначень, а також про внесення змін до Регламенту ВР. У країні проголошується курс на лібертаріанство. Але ж де результати?

А результати їхньої діяльності такі. У проекті держбюджету-2020 субсидії уріжуть до 47,6 млрд грн. Прожитковий мінімум зросте до кінця 2020 року лише до 2 189 грн, мінімальна заробітна плата ‒ до 4 723 грн, мінімальна пенсія ‒ до 1 739 грн, зросте дефіцит Пенсійного фонду ‒ до 172,6 млрд грн. Паралельно Кабмін з 1 травня 2020 року встановлює додаткові перепони для призначення субсидій та підвищує питому вагу комунальних платежів у доходах родини з 15% до 20%. Утім, головне ‒ у проекті держбюджету на 2020 рік заплановано залучення додаткових запозичень у розмірі 365,2 млрд грн, або 33,4% доходів бюджету країни. Кореляції в пріоритетах і рішеннях завдань немає. Представники шоу-бізнесу навіть не намагаються вирішувати актуальні економічні завдання з розвитку високотехнологічних секторів промисловості, модернізації енергетичного комплексу та комунальної інфраструктури, подолання бідності в країні, вони намагаються лише хайпанути з метою збереження електоральних симпатій до гаранта.

На цьому тлі економіка України завершує 2019 рік із суттєвими структурними проблемами. По-перше, рекордна заборгованість з виплаті заробітної плати ‒ станом на 01.10.2019 вона сягнула позначки у 3,141 млрд грн. По-друге, падіння промислового виробництва за підсумками жовтня в річному вираженні на 5,0%. По-третє, зростання державного і гарантованого державою боргу до $82,95 млрд. По-четверте, невиконання дохідної частини бюджету за підсумками 10 місяців поточного року на 9,9% від плану. По-п'яте, негативне сальдо торгового балансу в $7,1 млрд, а також дефіцит платіжного балансу. Все це і багато іншого свідчить лише про одне ‒ запропоновані економічні заходи є недостатньо значущими, щоб справляти необхідний вплив на макроекономіку та соціальну сферу. Те, що називають «амбітним планом реформ», на практиці ‒ побудова аграрно-сировинної моделі (придатка), а заявлена політика лібертаріанства ‒ приклад капітуляції Києва в глобальній економіко-технологічній конкурентній боротьбі.

Україна продовжує рухатися в неправильному напрямку. Це підтверджує падіння країни в 2019 році в Індексі глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index) Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum) з 83-го на 85-те місце з 141 країни світу. У 2013 році Україна займала 76-му позицію в цьому рейтингу. Втім, це результат технологічної відсталості країни і низької продуктивності праці.

А тепер про реальне місце України у світі. За даними Світового банку, в 2018 році ВВП України у розрахунку на душу населення склав $3 095 (останнє місце в Європі), тоді як у Польщі ‒ $15 424, Румунії ‒ $12 301, Росії ‒ $11 300, Казахстані ‒ $9 331, Туреччині ‒ $9 311, Болгарії ‒ $9 272, Білорусі ‒ $6 290, Молдові ‒ $3 189.

За розміром офіційної середньої заробітної плати Україна також посідає останнє місце в Європі. Середньомісячна заробітна плата в Україні в січні ‒ вересні 2019 року склала 10 260 грн, або $389, тоді як рівень середньої заробітної плати в Молдові за підсумками II кварталу 2019 року ‒ $420. Згідно з даними Eurostat, найнижчі мінімальні зарплати за підсумками першого півріччя 2019 року серед країн Євросоюзу зафіксовані в Болгарії (€286), Латвії (€430), Румунії (€446), Угорщині (€464), Хорватії (€505). Наприклад, мінімальна заробітна плата в Україні становить всього лише 4 173 грн ($170, або €153,6).

Згідно зі щорічною доповіддю Global Wealth Report швейцарського банку Credit Suisse, станом на середину 2019 року рівень добробуту на душу населення в Україні становить $8 792, тоді як в Молдові ‒ $12 804, у Росії ‒ $27 381. У Європі він становить $153 973, у світі ‒ $70 849. Згідно з даними дослідження GfK Purchasing Power Europe 2019, Україна посідає останнє місце за купівельною спроможністю серед 42 країн Європи з показником €1 830 на душу населення. Середній показник в Європі в 2019 році у 8 разів перевищує показник України і становить €14 739.

Прогнози міжнародних фінансових інститутів також не на користь України. Аналітики Світового банку в Україні відзначили: «Щоб Україна змогла вийти на рівень багатої країни і забезпечити кращі стандарти життя, їй треба рости на 4% не два квартали або два роки, а десь 30 років. Чи створила Україна відповідні умови для цього? Наша оцінка показала, що поки цього не сталося». За прогнозами СБ, помірний рівень бідності (згідно з національною методологією Світового банку для України) до кінця 2019 року становитиме 14,5%. Нашу країну все частіше порівнюють із Гватемалою і Латвією, які втратили свої сільськогосподарські землі на догоду міжнародним фінансовим інститутам.

Що стосується прискорених темпів економічного зростання нашої держави, зазначу: згідно із прогнозом Світового банку зростання ВВП України в 2019 році складе 3,6%, прогноз МВФ щодо Молдови практично такий самий ‒ 3,5%. До того ж, найвищі темпи зростання ВВП серед країн СНД у першому півріччі поточного року продемонстрував Таджикистан ‒ 7,5%. На другому місці за цим показником Вірменія ‒ 7,1%, на третьому ‒ Туркменістан (6,2%). Нагадаю, Україна показує 3,6%. Крім того, у 2020 році тенденції економічного розвитку України можуть бути обмежені через відсутність контракту на транзит і можливі негативні процеси на світових ринках.

Утім, про рівень економічного розвитку найкраще свідчать дані не щодо темпів зростання, а щодо номінального обсягу ВВП. Якщо ВВП України за 2018 рік, за даними Світового банку, становив $130,8 млрд (у 2013 році було $183,3 млрд), то ВВП Туреччини ‒ $766,5 млрд (19-те місце у світі), Польщі ‒ $585,8 млрд (21-ше місце), Румунії ‒ $239,5 млрд, Угорщини ‒ $155,7 млрд, Словаччини ‒ $106,4 млрд, Білорусі ‒ $59,66 млрд. Замикає перелік 20 найбільших економік світу Швейцарія з показником $705,5 млрд. Ось де реальне місце України на світовій економічній мапі.

Поки в Україні дискутують про актуальність проектів з розпродажу землі, світ переживає чергову економічну трансформацію ‒ починається абсолютно новий етап технологічної епохи. Дубай будує Кремнієву долину на базі Expo. Китай реалізує план зі створення на півдні країни зони прискореного економічного та інноваційного розвитку. Ставиться завдання перетворити до 2035 року регіон Великої затоки, включно з Гонконгом, Макао і дев'ятьма містами провінції Гуандун, на високорозвинений центр технологій, інновацій та економічної активності.

Політична партія «Опозиційна платформа ‒ За життя» робить ставку саме на завтрашній день і пропонує принципово іншу ‒ інноваційно-технологічну ‒ модель розвитку країни, оскільки саме надсучасні технології визначають сьогоднішнє і майбутнє, а отже, й рівень життя людей. Водночас із технологічними завданнями для України життєво важливо сформувати стимулюючу інтеграційну, бюджетну, монетарну, фіскальну, регуляторну, промислову, інноваційно-інвестиційну політику. Україні необхідно створювати унікальні й максимально вигідні умови для стимулювання високотехнологічних секторів промисловості, економічного зростання, рухатися шляхом інноваційної модернізації. Про це раніше вже говорив голова Політради партії «Опозиційна платформа ‒ За життя» Віктор Медведчук: «Ми відстоюватимемо радикальну зміну економічного курсу, необхідність переглянути питання зони вільної торгівлі з ЄС. Ми не виступаємо проти Євросоюзу. Ми за асоціацію з ЄС. Але ми хочемо побудувати Європу у нас, в Україні». Саме запропоновані стратегічні пріоритети забезпечать кратне збільшення ВВП і підвищення рівня життя громадян України, а головне ‒ побудову Європи у нас, в Україні.

 

Олександр Колтунович,

голова підкомітету з питань державної економічної політики Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку,

народний депутат України IX скликання

Опубліковано: 27 листопада 2019
×
Приєднатися