Рус Укр Eng
— Розгорнути навігацію —

Що все ще відділяє нас від миру в Україні?

Відоме французьке видання EuTalk опублікувало статтю голови Політради партії «Опозиційна платформа ‒ За життя» Віктора Медведчука про врегулювання конфлікту на Донбасі.

Віктор Медведчук, який вважається головним політичним опонентом Президента Володимира Зеленського, нікого не залишає байдужим. Близький до Володимира Путіна, який є хрещеним його дочки, цей адвокат, якого часто представляють як проросійського політика, обраного до українського парламенту, вважає надуманими висунуті йому звинувачення у веденні бізнесу в Криму і в тому, що 2014 року він вклав кошти в російський НПЗ, який нібито постачає паливо сепаратистським силам на Донбасі. При цьому він закликає до врегулювання конфлікту на Донбасі шляхом реалізації Мінських угод. Медведчук вважає необхідною більш активну роль Франції в «нормандському форматі» для того, щоб відновити діалог і вивести переговори із глухого кута.

Немає сумнівів у тому, що Україна є важливою для Європи. Важливою як унікальний міст між Сходом і Заходом континенту, як природні ворота зі Старого Світу до Євразії, яка динамічно розвивається. Проблема в тому, що потужні сили, яким не потрібна сильна і самодостатня Європа, дотримуючись принципу «розділяй і володарюй», уже сім років ламають цей міст, перетворюючи його на стіну. Цим силам невигідні хороші відносини між ЄС і Росією, між ЄС і Китаєм. Тому з їхньої подачі вже сім років блокується врегулювання конфлікту на Донбасі, заохочуються радикально націоналістичний курс української влади, обмеження прав національних меншин, руйнування успадкованих від СРСР наукомістких галузей промисловості, орієнтованих на ринок Росії та інших країн СНД. Поки в центрі Європи з різним ступенем інтенсивності палає пожежа, Захід і Схід континенту не можуть нормалізувати відносини і взаємодіяти заради спільної вигоди.

Невипадково так легко на перший погляд 2019 року в кріслі Президента Петра Порошенка, дискредитованого корупцією, змінив колишній комік Володимир Зеленський. Адже зовнішньо- і внутрішньополітичний курс офіційного Києва залишився незмінним. У чомусь він став навіть зручнішим для глобалістських кіл, які бажають отримати доступ до унікальних українських чорноземів якомога швидше, поки конфлікт на Донбасі й тотальна корупція утримують ціни на цю «нафту XXI століття» на вкрай низькому рівні. Зеленський обіцяв виборцям мир, повагу до прав російськомовних та інших представників національних меншин, підвищення рівня життя, зниження тарифів, усунення монополій у національній економіці. Але вже більше двох років діє з точністю до навпаки.

Кращим доказом моїх слів є повна безвихідь у переговорах про припинення конфлікту на Донбасі. 2019 року Президент Франції Емманюель Макрон доклав величезних зусиль для того, щоб після тривалої перерви лідери країн «нормандського формату» зібралися на саміт у Парижі. 9 грудня 2019 року здавалося, що шлях до встановлення миру в Україні було розблоковано. Але це виявилося ілюзією. Після повернення до Києва чи то зі страху перед радикальними націоналістами, чи то заради експлуатації теми війни для камуфлювання провалів свого правління Володимир Зеленський відмовився від більшості зобов'язань, взятих на себе у столиці Франції. Дійшло до того, що Президент України кілька разів публічно закликав відмовитися від Мінських угод, безальтернативність яких для врегулювання конфлікту визнається всіма членами міжнародного співтовариства. За більш ніж півтора року після саміту панівна більшість у парламенті України навіть не почала обговорення законопроектів, передбачених політичною частиною Мінських угод. А без цього максимум, чого можна досягти, це короткострокового припинення вогню, яке легко зривається, що підтвердили події першої половини цього року.

Зате в чому у команди немає сумнівів, так це в настрої тиснути усіма методами на тих, хто якраз найпослідовніше виступає за дипломатичне врегулювання конфлікту. Спочатку Президент одним своїм указом, в обхід профільного національного регулятора, об'єднань журналістів, судів, під приводом надуманих претензій до власника закрив відразу три найбільш рейтингових інформаційних телеканали.

Причому саме ті, в ефірі яких найбільш послідовно звучали заклики експертів і політиків до послідовного виконання Мінських угод. Ці телеканали ‒ «112», NewsOne і ZIK ‒ завдяки своїй збалансованій позиції, відсутності націоналістичної пропаганди в ефірі користувалися найбільшою популярністю серед українців на непідконтрольній території Донбасу. Їх закриття призвело до того, що за лінією дотику фактично зникло українське телебачення.

Потім Президент Зеленський першим у світовій історії ввів санкції проти громадян своєї країни, зокрема проти мене і моєї дружини Оксани Марченко. А на початку травня за абсолютно надуманими звинуваченнями, не підкріпленими жодними фактами, влада порушила проти мене кримінальні справи і тиском на суд домоглася неправового рішення про обрання мені запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. При цьому, всупереч нормам Конституції, я позбавлений можливості виконувати свої обов'язки члена парламенту, через що ущімляються права моїх виборців. Дійшло до того, що голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, який є членом партії Зеленського, безпосередньо з трибуни Верховної Ради закликав розстріляти всіх членів фракції ОПЗЖ і поскаржився на те, що демократія, яка існує в Україні, не дозволяє цього зробити, а змушує владу йти «повільним шляхом їх політичного знищення».

Чи може Президент Зеленський при такому курсі принести Україні та всій Європі мир? Звичайно, ні. Настав час європейським партнерам це усвідомити і жорстко вимагати від української влади припинити грати в «маленького диктатора» і мілітариста, а зосередитися на виконанні політичної частини Мінських угод, поважати права журналістів і опозиції, згорнути пропаганду війни і ненависті.

Інакше Україну й надалі використовуватимуть як пожежу, що тліє в центрі континенту та змушує європейців витрачати час і сили на взаємну ворожнечу. Той час і ті сили, яких сьогодні так не вистачає для розв’язання проблем глобального потепління, економічної стагнації, подолання наслідків пандемії та відповіді на інші виклики, що стосуються всіх.

Опубліковано: 9 липня 2021
×
Приєднатися