Рус Укр Eng
— Развернуть навигацию —

Выступление Виктора Медведчука на заседании Печерского районного суда города Киева по избранию меры пресечения

 Текст на языке оригинала

Віктор Медведчук: Ваша честь! Шановний суде!

Сьогодні відбувається судовий розгляд повідомлення про підозру і матеріалів підозри, а також клопотання органів звинувачення щодо обрання мені запобіжного заходу. Я уважно вивчив ці документи. Не менш уважно вислухав думку й аргументи прокурорів, які беруть участь в цьому судовому засіданні, і хочу заявити про те, що ця кримінальна справа, інкриміновані мені тяжкі звинувачення є повністю безпідставними та необґрунтованими.

Більше того, це вже друга справа, яка була порушена стосовно мене. Перша справа ‒ закінчене так зване слідство, і сьогодні  триває ознайомлення. А це друга справа, яку я розцінюю як незаконне кримінальне переслідування, а також як політичні репресії.

Більше того, звинувачення, які висунуто мені прокуратурою, слідством, а підготовлені Службою безпеки України, є незаконними з низки причин і аргументів, які я, безумовно, наведу. Крім того, звинувачення на кшталт державної зради, яку зараз інкримінують органи СБУ (а вони як першу, так і другу справу фактично повністю розслідують, а потім передають в ограни Державного бюро розслідувань), дії СБУ в цьому випадку є незаконними і прямо порушують статтю 36 Кримінального процесуального кодексу України. Отже, державна зрада, яку тулить, вибачте за неюридичний вираз, Служба безпеки України про всяк випадок у кожній справі, це вже стало свого роду черговою статтею, як колись, я сьогодні говорив в інтерв’ю журналістам, була так звана «хуліганка» ‒ притягнення до кримінальної відповідальності за хуліганство. У сучасних умовах влада йде таким шляхом: якщо їй щось не подобається або йде врозріз із політичним курсом чинної влади, тоді виникає питання, що це обов’язково державний, особливо тяжкий злочин. І стаття 258-3, частина перша ‒ «сприяння терористичним організаціям  "ДНР" і "ЛНР"». Ну, якби я не був юристом, я би сказав, що це повний абсурд. А зважаючи, що все ж таки маю якесь відношення до юриспруденції, хотів би сказати, що ці звинувачення, які інкримінують мені за цими двома статтям, вони, по-перше, я підкреслюю це, стосуються листопада 2014 року і січня 2015 року.

Я наголошую на цьому, тому що вважаю, що безпідставність, яка сьогодні поставлена в основу так званої обґрунтованості так званого повідомлення мені про підозру, є ні чим іншим, як юридично нікчемними фактами, які випадково були набрані для того, щоб зліпити це звинувачення і говорити про нього сьогодні. Чому?

Перше, я хочу нагадати, що 16 вересня 2014 року Верховна Рада прийняла закон, який має назву «Про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей».

18 жовтня цей закон набув чинності. Згідно з цим законом, зокрема статтею 6, передбачалось, що центральний орган виконавчої влади в особі Кабінету міністрів, органи державної влади, міністерства і відомства, а також державні та інші структури мають право укладати договори, господарські угоди з підприємствами і органами на непідконтрольній території Донбасу, тобто в окремих районах Донецької та Луганської областей. Згідно зі статтею 7 цього закону передбачено, що держава, акцентую, надає соціально-економічну допомогу цим територіям.

Цей закон у повному обсязі діяв із 18 жовтня, як я вже вам сказав, до 21 березня 2015 року. Чому? Тому що 21 березня 2015 року Верховна Рада призупинила дію статей 2 і 9 до виконання окремих умов, перерахованих у статті 10. Цей закон діє і сьогодні, тому що його дія продовжується кожного року Верховною Радою України під новорічні свята, думаю, це відбудеться і цього року. Але йдеться про те, що цей закон у повному обсязі діяв з 18 жовтня до 21 березня 2015 року, і він передбачав, що надається соціально-економічна допомога цим територіям. Зверніть увагу: не Медведчук сприяв  "ДНР" і "ЛНР", а держава зобов'язана була і сприяла, тому що всі матеріали справи, які є в так званих матеріалах підозри, і те, що сьогодні цитувалося прокурорами, а на так званих записах так званих розмов я ще зупинюсь пізніше. Так от, усе, що там сказано ‒ це державні структури, це органи державної виконавчої влади, саме вони були зобов'язані, згідно зі статтею 7 цього закону, який діяв тоді, надавати соціально-економічну допомогу цим районам. Не Медведчук, який чомусь сприяв терористичним організаціям, а держава в цей час у відповідності із законом надавала соціально-економічну допомогу в тому числі і в питаннях, які є предметом сьогоднішнього судового розгляду.

Більше того, я впевнений і вважаю, що будь-які дії фізичних осіб, посадових осіб цього періоду і в цей час, коли діяв цей закон, не можуть бути кваліфіковані за статтями 258, не тільки зі значком 3, а і з іншими значками, починаючи із першого і закінчуючи п’ятим. Тому що діяв закон, який усі ці дії передбачав.

Більше того, така кваліфікація є неможливою щодо всіх, в тому числі і щодо того, що намагаються пред’явити сьогодні мені, ще й тому, що є, на мій погляд, чотири обставини, які підтверджують позицію, яку я зараз висловлюю. Перше – це дія цього закону. Друге – "ДНР", "ЛНР" не були визнані, я це стверджую, в цей період терористичними організаціями і не могли бути визнані терористичними організаціями.

Третє – підприємства, які працювали, яким надавалась соціально-економічна допомога і які перебували в господарських, підприємницьких та інших зв’язках з центральними органами виконавчої влади України, сплачували податки до державного бюджету України. Підтвердженням цього є дані наших фіскальних служб. Більше того, я відкрию велику таємницю, особливо для панів прокурорів: сплата податків відбувалася до березня не 2015-го, а 2017 року. Тому що 2017 року указом Президента була введена так звана економічна блокада, яка заборонила переміщення грузів, вантажів і послуг.

І четвертий пункт – аргументуючи те, що ніякі дії не могли бути  кваліфіковані як злочинні, це відсутність заборони на законодавчому і, підкреслюю, нормативному рівні. Нормативному ‒ мається на увазі не тільки законами, а й підзаконними актами щодо переміщення грузів, вантажів і послуг у цей час між лінією зіткнення, тобто неконтрольованими і контрольованими територіями.

У вересні 2014 року був прийнятий закон після всіх цих подій, після зупинення закону про особливості місцевого самоврядування, його ще називають закон про особливий статус Донбасу, був прийнятий закон про реєстрацію підприємств. Закон ‒ не інструкція Міністерства юстиції, не розпорядження керівника АТО, Антитерористичної операції, а саме закон про реєстрацію підприємств, які працюють на Донбасі і можуть продовжувати цю діяльність.

Більше того, в матеріалах підозри сказано, ваша честь, що Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган державної влади (я дослівно цитую, в цій частині я згоден з матеріалами підозри, але категорично заперечую іншу частину цієї тези, викладеної в матеріалах підозри), далі йде ‒ встановлено і підтверджено терористичний статус "ЛНР", "ДНР" Верховною Радою.

Більше того, в матеріали підозри наводяться дані з так званих заяв, які мають політико-правовий характер, які були затверджені та прийняті відповідними постановами Верховної Ради, а саме в липні 2014-го, 4 січня 2015-го і 27 січня 2015 року. Що це за заяви? Це заяви-звернення до міжнародних організацій, світових і європейських щодо, підкреслюю, визнання "ДНР", "ЛНР" терористичними організаціями, пропозиція про визнання "ДНР", "ЛНР" терористичними організаціями. Заява про включення в список терористичних організацій "ДНР", "ЛНР", не більше. І що у відповіді від міжнародних організацій? Так, всі міжнародні організації, до яких зверталася Верховна Рада, визнали, і абсолютно слушно, і об’єктивно, територіальну цілісність України. Але жодна з заяв, повідомлень, резолюцій, які були прийняті міжнародними організаціями, не засвідчує, що відбулось те, з чим звертались чи що пропонували.

Які терміни вживаються стосовно цих організацій? Перший ‒ самопроголошені республіки "ДНР", "ЛНР", друге ‒ сепаратистські угрупування, третє ‒ незаконні збройні об’єднання. Все! І жодної згадки про терористичні організації. Далі. Повноваження Верховної Ради. Крім цих заяв, де не йде мова про визнання, були звернення народних депутатів як людей, які використовували своє право законодавчої ініціативи. Так, у грудні 2014 року було подано проект постанови про визнання Донецької і Луганської республік як терористичних організацій. 8 грудня 2014 року. Профільний комітет законодавчого забезпечення профільної діяльності підготував висновок, ця постанова не була прийнята. Згідно з цим висновком вказувалося, що визнання організації чи організацій терористичними протирічить статті 85 Конституції України, де є перераховані виключно повноваження Верховної Ради, які не передбачають подібне визнання терористичними організаціями. У цей же час був поданий законопроект про визнання Донецької і Луганської областей терористичними організаціями, який теж не був прийнятий і розглянутий. А у висновку головного науково-експертного управління Верховної Ради України було безпосередньо вказано, що подібне визнання і прийняття спеціального закону щодо визнання такого терористичними організаціями буде протирічити повноваженням Верховної Ради, викладеним у стаття 85. У цьому висновку прямо сказано, що визнання організацій терористичними, підкреслюю, це виключно прерогатива суду. А згідно закону про тероризм передбачено, що терористичними організаціями визнаються ті, які в результаті подання генеральним прокурором, прокурорами областей і міст суд визнає такими організаціями. Усе це засвідчує те, що дані, які вказані в матеріалах підозри, як дані, які начебто обґрунтовують підозру на мою адресу, є безпідставними і юридично нікчемними.

Суддя: Віктор Володимирович, чи було подання до генерального прокурора?..

Віктор Медведчук: Мені невідомо таке, мені таке невідомо. Тому я говорю і стверджую, що цього не було. І я впевнений, що на той час таких речей ніхто не робив, тому що це був час Мінських угод, це був час «нормандських» зустрічей. Це був час, коли люди вірили в те, що мирне врегулювання може бути і повинне бути. І це був час пошуку шляхів для досягнення цього результату.

І тому дуже дивно слухати сьогодні, а тим більше читати в цих процесуальних документах, які є предметом сьогоднішнього судового розгляду, щодо того, що відбувалось і як оцінюють дії тих людей, які безпосередньо займалися цими питаннями для того, щоб цей мир настав. Щоб та криза енергетична, яка була наприкінці 2014 і 2015 року, була вирішена.

Я думаю, прокурори не знають про те, що наша країна 2013 року добувала 83 млн тон вугілля, а за підсумками 2014-го цей здобуток зменшився до 40 млн. А все енергетичне вугілля, яке використовується тепловими станціями, 95% добувалось на неконтрольованій території. І саме держава, я підкреслюю,  з огляду на логіку звинувачення і на редакцію того, що сьогодні мені інкримінують сприяння терористичним організаціям, саме вона сприяла цим організаціям, але сприяла не в інтересах організацій, а в інтересах України, тому що не було де брати це вугілля.

Продовжуючи ці аргументи, я хочу сказати, що, зважаючи на ці обставини, ваша честь, шановний суде, я вважаю, що в цьому випадку може йти мова не просто про відсутність складу злочину в моїх діях, а мова повинна йти і йде про відсутність події злочину, і я в цьому твердо переконаний. Тому що не можна кваліфікувати дії, які були законними, в угоду тим, хто сьогодні намагається розправитись з опозицією, і в угоду тим, кому не подобається Медведчук, пред'являти чергові підозри. І тому я вважаю, що нема доказів, які би могли засвідчити обґрунтованість підозри.

Далі ‒ в матеріалах підозри вказано, що Медведчук, починаючи з квітня 2014 року, здійснював підривну діяльність проти України. Назвати це абсурдом або пустим базіканням, яке приведено на паперах, які іменуються документом, ‒ це значить нічого не сказати. А дійсно, чим займався Медведчук у квітні 2014 року на відміну від багатьох тих, хто пише ці папери і хто стверджує в своїх заявах про так звану, на їх погляд, злочинну діяльність Медведчука?

А наприкінці квітня 2014  року до мене і до чинного народного депутата Шуфрича звернувся виконуючий обов'язки Президента Турчинов. Він звернувся тому, що намагання української влади, яке було об’єктивним на той час, а саме – мирне врегулювання на Донбасі, було головною метою. І це займало весь час київської влади. До цих територій, до Донбасу, посилали багато людей ‒ народних депутатів, чиновників, людей, які мали авторитет і суспільну вагу на Донбасі. Але проблема була в одному: з ними не зустрічались так звані керівники тих, хто здійснював керівництво на Донбасі, на неконтрольованих тоді частково територіях України. І Турчинов звернувся до мене і до Шуфрича ‒ поїхати і домовитись, тому що він вважав, що зі мною і з ним будуть розмовляти. Він в цьому не помилявся. Вони дійсно розмовляли ‒ керівники, такі як Болотов, який очолював Луганськ, такі як Губарєв, так званий народний губернатор Донецька. Вони сиділи за столом, а ми виконували свій обов’язок громадянський, не доручення виконуючого обов’язки Президента, а прохання, щоб налагодити хоч якийсь зв’язок і мирні переговори.

У травні ми були близько трьох раз із паном Шуфричем і зустрічалися з цими людьми. І ми домовились на 15 травня про те, що ми узгоджуємо список питань, які ініціює Донбас в їхній особі і які ініціює Україна в особі виконуючого обов’язки Президента. І коли ми приїхали і розповідали про це Турчинову, то Турчинов мені і Шуфричу заявив: «Дивіться, питань нема. Треба починати. Ми зараз відпрацюємо цей список, але, Вікторе Володимировичу, подзвони їм, скажи, хай вони випустять заручників». Я кажу: добре, зараз передзвоню. Пішов. Подзвонив. Вони кажуть: Вікторе Володимировичу, а це й буде перше питання наших переговорів, тому що є заручники, як ви називаєте їх, «ваші», а є й ті, які знаходяться у вас і утримуються у вас у містах позбавлення волі. І коли ми про це заявили Турчинову, Турчинов сказав: та ні, ми не будемо про це розмовляти. Це було 15 травня.

Події розвивались дуже бурхливо. До влади прийшов Президент Порошенко, який на початку червня порушив питання, тому що це було найактуальніше питання. Я це розповідаю, тому що це вказано в матеріалах підозри як «підривна діяльність Медведчука». Так от, тоді Президент Порошенко звернувся із проханням продовжити ці переговори, тому що 8 червня він підписав указ про створення Трьохсторонньої контактної групи, де були включені: представник ОБСЄ, представник від України Кучма і представник від Росії, посол Росії в Україні Зурабов. Але треба було домовитися, щоб с цими людьми зустрілися представники Донецька і Луганська. І ми знову мандруємо до Донецька і Луганська з Шуфричем. Домовляємось, зустрічаємось. Я ж зараз не розповідаю, наскільки це було «комфортно» для нас і чи була загроза життю. Я про це не говорю. І ніколи не говорив в своїх публічних виступах. Але це було так. І це увінчалось успіхом, коли 23 червня ми приїхали до Донецька і проводили засідання ТКГ вперше в Донецьку за участі представників Донецька і Луганська.

Саме в цей час, під час «нормандського формату» переговорів між главами чотирьох держав ‒ Меркель, Олландом, Путіним і Порошенком ‒ було прийняте рішення за пропозицією Меркель, канцлера Німеччини, щоб Медведчук, вона запропонувала, став офіційним представником з організації зустрічей і роботи Трьохсторонньої контактної групи. Це був кінець червня 2014 року. Це теж підривна діяльність проти України? Ми провели два засідання – 23-го і 27-го. У ЗМІ описували, як проходили ці засіданні і чого вартувало, щоб представника ОБСЄ ми з Нестором Івановичем вивезли звідти і забезпечили охороною від нападників.

Наступне засідання було призначене на 1 липня. Але в ніч на 1 липня Президент України повідомив про те, що він вийшов з режиму призупинення Антитерористичної операції (а вона була призупинена з 20 червня) і вирішив це. Він мав на це повноваження і право продовжувати бойові дії, які закінчилися Мінськими угодами у вересні. І потім розпочалися ті події, про які зараз частково говориться ‒ про те, що треба було виходити з тієї ситуації, яка склалася. Але я просто хочу підкреслити, що потім почалася інша стадія. Це стадія, яка безпосередньо торкалася того, що треба було проводити обміни, звільняти утримуваних осіб. І знову було звернення ‒ тут є такий термін ‒ «вищого політичного керівництва України» для того, щоб цим займатися. І я вам хочу сказати, я цим займався, і до 2018 року звільнив 495 осіб, які повернулися в домівки, до своїх сімей і родин, які були звільнені. Але ж, ваша честь, це я як підказку панам прокурорам, так з тієї ж сторони теж були звільнені сотні людей внаслідок моїх домовленостей. Ну, мабуть, це можна наступного разу кваліфікувати як допомогу терористам? Ну чому ні? Або взяти електроенергію, без якої Україна не могла жити, а були підписані угоди між державними структурами Росії і України наприкінці 2014-го, і ця угода діяла весь 2015 рік. Електроенергія поставлялася до Донецька і Луганська, між іншим, не тільки 2015-го, вона поставлялася потім ще, знову ж таки до березня 2017-го. Це ж теж допомога терористичним організаціям  "ДНР", "ЛНР", як вважає звинувачення.

А коли я говорю про обміни і про те, що відбувалося, так я хочу сказати, що в матеріалах підозри, і це сьогодні цитувалося, робився акцент прокурорами: сказано, що наприкінці грудня Медведчук відвідав Донецьк і домовлявся про поставки вугілля. Та Медведчук не домовлявся про поставки вугілля, Медведчук вирішував політичне рішення щодо можливості поставок вугілля в Україну. Політичне рішення. Ніхто з керівників підприємств, ніхто з тих, хто був задіяний у цих питаннях, не може сказати про те, що Медведчук якось був до цього причетний.

А от наприкінці грудня Медведчук дійсно був у Донецьку, і не тільки в Донецьку. Недопрацювали представники звинувачення, він був у Луганську. І ця дата загальновідома ‒ 26 грудня 2014 року. Це перший повномасштабний форматний обмін, внаслідок якого було звільнено більше 150 громадян України, які повернулися додому, в родини. І Медведчук був у Донецьку і зустрічався з керівництвом тоді Донецька, паном Захарченком (це я підказую прокурорам), і з представниками і керівництвом Луганська. І їздив особисто до колишніх слідчих ізоляторів СБУ в Донецьку (на той час уже слідчі ізолятори так званого Міністерства держбезпеки в Донецьку та Луганську), і забирав із камер цих 157 людей. І на автобусах віз до лінії зіткнення, і передавав, разом із цими людьми супроводжував до Харкова і далі до Києва.

І от у мене виникає запитання: коли буде наступна підозра, тому що ж Україна передала теж сотні людей туди, близько двохсот? І це теж можна розцінювати як допомогу так званим, в логіці та в редакції органів звинувачення, терористичним організаціям.

Більше того, ви знаєте, зважаючи на матеріали підозри і згадуючи все це, я хочу звернути вашу увагу на те, що мені дуже цікаво. Я, коли читав ці матеріали підозри, мені чогось прийшло це на згадку: як керівники правоохоронних органів ‒ генеральний прокурор, голова Служби безпеки, який доклав усіх зусиль до фальсифікації першої та фабрикації другої кримінальної справи, ‒ як вони ставилися до того? Я от думав, люди, які сьогодні очолюють правоохоронні органи, люди, які в той час ‒ одна читала лекції для студентів, а другий створював умови для розважальних програм «Кварталу 95». Як би ви не ставилися до того факту, а я згадав його і хочу навести вам. Шановний суде, вночі колону зі 120 осіб, наших військовослужбовців у Луганській області, яких після операції під Дебальцевим за моєю домовленістю було звільнено, треба було перевести через лінію зіткнення в пішому порядку. І не дочекавшись розмінування мінного поля, ми йшли цим мінним полем у бік контрольованої частини України, підсвічували собі шлях ліхтариками з мобільних телефонів. Запитайте у першого заступника тоді голови СБУ, який сам світив під ноги мені, і собі, і цій колоні, що рухалася мінним полем, як це було, а який пізніше став головою Служби безпеки України. Цікаво просто, як би вони до цього ставились. Це теж підривна діяльність проти України?

Усе це зайвий раз підтверджує, що мова йде про повнійший абсурд, притягнення за вуха, висмоктування з пальців звинувачень, які не можуть бути, тому що відсутні ті події, які можуть кваліфікуватися за тими чи іншими статтями Кримінального кодексу. А чого вартий мирний план, який був відпрацьований до 2018 року, мирний план врегулювання ситуації, який став частиною програми нашої партії, затверджений на з’їзді в січні 2019-го! Я ж узгодив його з представниками Донецька, Луганська, Москви на базі Мінських угод, план, який передбачав повернення Донбасу в Україну, а України на Донбас через свідомість людей, через розуміння, що вони повинні жити в спільній країні, що ми повинні відновити територіальну цілісність України. І що? Людина, яка обіцяла реалізувати мирне врегулювання, прийшла до влади і нічого не зробила. А попередній 5 років нічого не робив. Хоча я можу стверджувати як людина, котра розуміється на цих питаннях, котра володіє цими питаннями, як сказано «зв’язаний з політичним керівництвом України і політичним керівництвом Росії», що це можна було зробити у 2015-му, 2016-му, але з кожним роком все важче і важче.

І мирний план теж передбачає допомогу тим людям, але він передбачає головне: відновити мир і відновити територіальну цілісність. Але теж можна висунути звинувачення. А що, їх хіба не було? Коли вперше мирний план був оголошений, за заявою одного з народних депутатів, представників партії «Європейська солідарність», було подано і зареєстровано кримінальне провадження ‒ знов-таки державна зрада, державний злочин. І я все це чую багато років.

До чого я веду? Я хочу сказати про те, що подібні дії, які відбувалися весь цей час, повинні аналізуватися у зв’язку з політичним курсом і державною необхідністю. І статті Кримінального кодексу тут ні до чого. Тому що були політичні рішення, які приймалися правильно чи неправильно. А політичним рішенням оцінку дають виборці на виборах. От одному дали, другому, я впевнений, теж скоро дадуть. А коли механізм правоохоронної системи використовується як ресурс придушення боротьби і знищення опозиції – це злочинна діяльність. І коли люди переходять, використовуючи особливий цинізм, червоні лінії, коли люди порушують закони, порушують норми Конституції, ігнорують чинне законодавство, вони повинні знати, що відповідальність обов’язково наступить, обов’язково. А справедливість візьме гору. І говорячи про сьогоднішню кримінальну справу, про інкримінування мені особливо тяжких злочинів, про матеріали підозри, про смішне, вибачте, клопотання про обрання запобіжного заходу, яке перераховує якусь нісенітницю (я не хочу навіть на цьому зупинятися, я думаю, це зроблять адвокати, які фахово здійснюють мій захист), ‒ усе це говорить про одне, що мета, поставлена владою – знищити опозицію.

Мета, поставлена владою, через незаконне кримінальне переслідування, через політичні репресії за допомогою правоохоронної системи зробити все, щоб хтось, у цьому разі я, відмовився від політичної боротьби, щоб припинив активну політичну діяльність, щоб таким чином знищити другу партію в країні ОПОЗИЦІЙНУ ПЛАТФОРМУ – ЗА ЖИТТЯ, щоб припинити її діяльність у Верховній Раді. Все це закінчиться нічим.

Боротьба буде продовжена, незважаючи на сьогоднішні абсурдні звинувачення, на абсурдні звинувачення першої справи і на подальші підозри, які, я думаю, готують правоохоронні органи, тому що їм же треба вийти і зухвало заявити на брифінгах, як це було 11 травня і 8 жовтня. Я маю на увазі генерального прокурора і голову Служби безпеки України, які звинувачують Медведчука у всіх гріхах безпідставно, без наявності доказів. Я це стверджую, знов-таки.

Суддя: Я хочу для себе зрозуміти. Ви заперечуєте проти задоволення клопотання, оскільки посилаєтесь на відсутність обґрунтованої підозри і навіть події злочину в ваших діях? Правильно я вас зрозуміла, вашу позицію?

Віктор Медведчук. Так, абсолютно.

Суддя: Ви робили заяву стосовно ризиків і стосовно обґрунтованості підозри. Уже по документах і по доказах будуть говорити Ваші адвокати, так?

Віктор Медведчук: Так.

Суддя: Якщо важливо, давайте ви, в кого які, чи вони між собою.

Віктор Медведчук: Ні, в них є домовленість, ваша честь, вони це зроблять фахово, як я підкреслив. І, я думаю, дуже аргументовано. Продовжуючи і закінчуючи свій виступ, з вашого дозволу я хотів би сказати про те, що, повертаючись до керівників правоохоронних органів, я не забув, я хочу висловити цей аргумент. Я хочу сказати, що, коли вони на цих брифінгах зухвало заявляють про підривну діяльність Медведчука, коли вони демонструють так звані незрозуміло звідки взяті записи незрозуміло яких телефонних розмов, а панове прокурори сьогодні це робили, цитували теж, то я хочу їм всім нагадати, що в матеріалах кримінальної справи, розслідування по якій начебто закінчено, як про це оголосив генеральний прокурор, а ми, я і адвокати, приступили до ознайомлення, є такий цікавий документ, який очікує панів прокурорів і в цій справі. Документ, який означає наступне: не адвокати, а один із процесуальних керівників прокуратури у тій справі звернувся до департаменту контррозвідки СБУ із проханням розсекретити і надати документи, а саме: клопотання про проведення НСРД, постанови, протоколи і рішення судів. Знаєте, що відповіли в контррозвідці? Вони сказали, що це секретні дані, які не підлягають розсекреченню згідно зі статтею 9 закону про контррозвідувальну діяльність. А що це означає? Це означає, що ці всі плівки, які демонстрували 11 травня, не можуть бути визнані допустимими. І ті плівки, про які мова зараз йде, крім того, що ці плівки взяті незрозуміло звідки, незрозуміло яких розмов, теж не мають документів, які змогли зробити з цих доказів допустимі.

І тому подібні дії означають одне: вплинути на громадську думку в Україні, продемонструвати, що були такі розмови Медведчука начебто. Вибачте, а Медведчук, як юрист, ставить запитання: а у вас дійсно є оригінали цих записів? Я таких розмов не пам'ятаю. Може, у вас є оригінали записувальних пристроїв? Може, а? А я впевнений, що нема. Тому і копії в матеріалах однієї справи і другої, тому що копії змонтували, розмов нема, підстав, на яких ґрунтуються подібні записи, теж нема. Тому одне діло ‒ заявляти на брифінгах, а інше ‒ розслідувати і надавати докази, сьогодні на знак обґрунтованості підозри, а завтра в матеріалах слідства досудового розгляду.

Я хочу підкреслити ще раз, ваша честь, шановний суде, що всі ці дії ‒ це незаконне кримінальне переслідування, всі ці дії ‒ це політичні репресії, які мають одну мету: використання правоохоронної системи в інтересах влади, яка хоче придушити опозицію.

Але я хочу заявити, як один з керівників політичної партії, як людина, яка здатна і буде захищатись, як людина, яка буде продовжувати боротьбу політичну, що це у влади не вийде!

Дякую.

Опубликовано: 12 октября 2021
×
Присоединиться