Рус Укр
— Розгорнути навігацію —

Не Штайнмайєром єдиним...

Схоже, з появою нових політичних гравців виникають і нові акценти в мінському процесі. До того ж, з'явилася надія, що нарешті намічаються зрушення в реалізації Мінських угод.

Про це свідчить той факт, що 1 жовтня, майже через місяць після того, як зовнішньополітичні радники глав держав «нормандської четвірки» погодили текст так званої «формули Штайнмайєра», всі учасники Тристоронньої контактної групи в Мінську теж погодили текст цього документа.

«Формула Штайнмайєра», яку президент Зеленський назвав «найбільшою "страшилкою"  останніх тижнів», дійсно дуже активно обговорювалася в українських ЗМІ. Націоналісти і псевдопатріоти всіх мастей навіть прирівняли її реалізацію до капітуляції.

Насправді «формула Штайнмайєра» ‒ це всього лише один з інструментів, який дозволить розблокувати виконання політичної частини Мінських угод і врешті-решт просунутися на шляху врегулювання конфлікту на Донбасі.

«У цій короткій формулі, яку всі дуже широко інтерпретують, йдеться про одне ‒ що в день проведення виборів закон про особливий статус (Донбасу. ‒ Ред.) буде застосований тимчасово, а у момент, коли ОБСЄ скаже, що вибори пройшли чесно, прозоро, у відповідності з високими стандартами ОБСЄ, цей статус набуде постійного характеру. Ось і все, більше нічого немає, жодних ідей», ‒ пояснив міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

Так звана «формула Штайнмайєра» з'явилася ще восени 2016 року, а для обивателя вона нова лише тому, що за колишньої влади не була популярною як один з інструментів для досягнення миру на Сході України. «Страшилкою» її робили і продовжують робити ті, для кого вона є небажаною і невигідною: це перш за все пан Порошенко і його оточення, які не зацікавлені у припиненні протистояння.

У «формулі Штайнмайєра», яка може стати ключем до початку врегулювання конфлікту, немає нічого нового або фатального для України. Набагато страшніше те, що конфлікт на Донбасі вже близький до статусу замороженого і стоїть в одному ряду з придністровським і нагірнокарабаським. Чи бажаємо ми своїм співвітчизникам бути відрізаними від Батьківщини, тому що недовіра до них перетворилася на міцну, але поки таку, яку ще можна подолати стіну, що розділила Україну? Є надія, що ні. Стіну цю можна було зруйнувати ще на початку протистояння ‒ у 2014 році, але, на жаль, цього не сталося. І світовим політикам, які прагнуть врегулювати конфлікт на Донбасі, довелося на додачу до Мінських угод напрацьовувати ще й покрокові формули, які передбачають не лише логічно вибудовані заходи, а й опосередкований медіативний контроль спеціально створеного міжнародного інституту для об'єктивної оцінки дій конфліктуючих сторін ‒ СММ ОБСЄ в Україні.

Тож «формула Штайнмайєра» не передбачає ні федералізації, ні капітуляції, про яку в буквальному сенсі кричать під стінами Офісу президента. Вона лише регулює набуття чинності законом про особливий статус Донбасу, який, повторюся, застосовуватиметься на тимчасових умовах з моменту проведення виборів, а остаточно набуде чинності тільки після рішення Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ про визнання результатів виборів.

І якщо ми дійсно хочемо врегулювання конфлікту, то як можна не підтримати пропозицію президента Зеленського провести розведення озброєння уздовж Сіверського Дінця? Адже це стане початком мирного процесу, як і проведення виборів.

Стратегія нової влади щодо врегулювання конфлікту на Сході України проглядається поки тільки фрагментарно ‒ у заявах окремих представників команди, ОПУ, КМУ. Найчастіше йдеться про важливі речі, які  ще не мають законодавчого обґрунтування, а воно необхідне.

«Опозиційною платформою ‒ За життя» вже розроблено законопроект про спеціальний статус ОРДЛО, який враховує ту обставину, що для проведення виборів на ТИМЧАСОВИХ УМОВАХ необхідно сформувати спільні органи управління ОРДЛО через механізми об'єднання територіальних громад. Такі представницькі органи дозволять спільно провести вибори в органи місцевої влади.

Будь-які вибори, навіть ті, що відбуваються в мирний час, можуть мати недоліки, і вибори в ОРДЛО ‒ не виняток, тож ті чи інші порушення можливі, причому з обох сторін. Але в цілому після проведення цих виборів сторони Мінських угод зможуть перейти до повного їх виконання. Адже симпатиків нової української влади в окремих районах Донецької та Луганської областей може виявитися достатньо для того, щоб відновити довіру громадян по той бік лінії розмежування. Головне ‒ не зволікати, бо кожен день бездіяльності віддаляє й ускладнює реінтеграцію Донбасу.

Розпуск президентом ЦВК ‒ цілком логічний крок на шляху до підготовки виборів і закономірний наслідок зміни влади в країні. Останній склад ЦВК не лише продемонстрував повне підпорядкування президентові Порошенку, тобто політичну зашореність, а й свідомо пішов на порушення конституційних прав громадян. Українців, які перебувають за кордоном, по суті, позбавили права на виборах-2019 обрати тих, хто б міг гідно керувати нашою країною. Звісно, це право ЦВК вирішувати, яку територіальну виборчу комісію можна закрити, але створювати матеріальні труднощі, перешкоджаючи реалізації конституційного права громадянина голосувати, ‒ злочин, що вимагає юридичної оцінки.

Чи може новий склад ЦВК провести вибори на території ОРДЛО необ'єктивно? Може. Але, принаймні, їх зможуть оцінити незалежні спостерігачі, а чи визнає ЦВК ці вибори ‒ питання вже до української влади і тільки до неї.

Станом на кінець 2019 року в країні немає більшої проблеми, ніж ситуація на Донбасі. Усі конфлікти на національному, релігійному ґрунті йдуть разом з епохою Порошенка, який здійснював, по суті, місію розкольника щодо православ'я. Президенту Зеленському навіть не довелося робити для цього жодних спеціальних кроків, пристрасті вщухли після того, як більшість представників «партії війни», радикалів і націоналістів пішли з влади. Це свідчення того, що кровопролитний конфлікт на Донбасі теж можна і потрібно було врегулювати, і те, що колишня влада цього не зробила, ‒ її провина.

Небезпека ескалації конфлікту існуватиме доти, поки українська сторона не зрозуміє, що шлях прощення неминучий. Нова влада заявляла, що необхідно повертати насамперед людей, а не території. Якщо це не лише декларації, а тверді наміри, вони можуть стати фундаментом для проведення амністії згідно з «Комплексом заходів з виконання Мінських угод».

Для того щоб мир прийшов в Україну, потрібно не формати переговорів міняти і залучати все нових посередників, а робити один за одним реальні кроки, розраховуючи не на міжнародних партнерів, а перш за все на себе. Адже вже очевидно (на першій зустрічі президента Зеленського із президентом США Трамп зазначив, що сподівається ‒ «ви розв’яжете з Путіним ВАШУ проблему»), що Україні звужують і до того нешироке поле для маневрів, окреслене Мінськими угодами.

Мінські угоди прописані чітко і покроково, як покроково прописана і «формула Штайнмайєра». Але не «Штайнмайєром» єдиним буде врегульовано це конфлікт ‒ потрібні перш за все політична воля і готовність йти (нехай і не так швидко, як хотілося б) шляхом мирного врегулювання. І перший крок до миру був зроблений президентом Зеленським...

 

Василь Німченко,

народний депутат від партії

«Опозиційна платформа ‒ За життя»

Опубліковано: 2 жовтня 2019
×
Приєднатися