«КУЛУАРНО-ФУРШЕТНА ДИПЛОМАТІЯ», АБО ЯК КАНДИДАТИ НАМАГАЛИСЯ ЗАСВІТИТИСЯ НА МЮНХЕНСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ

«КУЛУАРНО-ФУРШЕТНА ДИПЛОМАТІЯ», АБО ЯК КАНДИДАТИ НАМАГАЛИСЯ ЗАСВІТИТИСЯ НА МЮНХЕНСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ

55-у Мюнхенську конференцію з безпеки українські політики спробували використовувати як майданчик, де можна засвітитися перед світовими лідерами. Правда, на пленарному засіданні від України не виступав ніхто. Президент України брав участь у панельній дискусії на тему безпеки в Східній Європі.

Максимум, на що могли розраховувати Тимошенко, Тарута і Гриценко, так це на «кулуарно-фуршетну дипломатію»: постояти біля впливового світового політика на «українському ланчі» Пінчука або сфотографуватися в ресторані з Лагард, щоб потім викладати в Facebook або на партійних сайтах тексти патріотичних промов, яких не було і бути не могло. З однієї простої причини: ці українські політики світовій громадськості не цікаві. Ну не сприймають світові лідери всерйоз людей, які їдуть на такий захід, як міжнародна конференція з безпеки, виключно з однією метою - заради політичного піару під час передвиборчої кампанії. Та й як можна всерйоз ставитися до діячів, які захищають інтереси не своєї країни, а заокеанських спонсорів? До діячів, які думають не про мир і безпеку, а лише проштовхують щосили «вашингтонські темники» про необхідність посилення-поглиблення-посилювання антиросійських санкцій.

Цілком очевидно, що в Євросоюзі вже усвідомили: «санкційні війни» між ЄС і РФ вдарили в першу чергу по європейському бізнесу, завдали шкоди національним економікам. А тому в Європі дуже жорстко реагують на вимоги Вашингтона призупинити будівництво «Північного потоку - 2». Німеччина прямо заявляє: даний проект - це питання економіки, а не політики. Європейці зацікавлені в тому, щоб отримувати газ по «Північному потоку - 2», оскільки він дешевший, а значить, більш вигідний.

У США свої інтереси - змусити європейців купувати американський скраплений газ за ціною в 1,5-2 рази вище, ніж російське блакитне паливо. Звідси і санкційна істерія Вашингтона, звідси і непримиренна позиція по відношенню до ЄС. А в інтересах України - створити тристоронній консорціум, забезпечити стабільний транзит газу через нашу територію в необхідному для нас обсязі, а значить забезпечити наповнення бюджету, соціальні виплати та інвестиції в економіку. Але ось парадокс: незважаючи на те, що зацікавленість України в поставках і транзиті російського газу більш ніж очевидна, українська влада і так звана опозиція захищають інтереси США. В результаті українська влада, що знаходяться під зовнішнім управлінням, намагається виконувати ті ЦУ, які отримали і отримують від «вашингтонського обкому».

Так само діють і так звані опозиціонери. Коли пан Тарута заявляє, що «Україна може наростити видобуток власного газу і поставляти його до Європи», коли він запевняє, що наша країна може замінити Росію на цьому ринку і «стати сильним суб'єктом на світовому ринку газу», то він або є повним профаном , або лукавить. За оцінками НАК «Нафтогаз України», доведені запаси природного газу становлять 247,05 млрд кубометрів. А російський «Газпром» поставив до Європи тільки за 2018 рік 200,77 млрд кубометрів. Це означає, що в довгостроковій перспективі Україна не зможе покривати навіть свої потреби за рахунок газу внутрішнього видобутку. А тим більше постачати його в ЄС.

І якщо вже Тимошенко, Тарута і Гриценко приїхали на Мюнхенську конференцію, то краще б послухали здорові думки мудрих і успішних політиків (хоча для цього можна в Мюнхен і не їздити). Зокрема, канцлера Німеччини Ангелу Меркель, яка прекрасно розуміє, що альтернативи російському газу ні для Європи, ні для України немає і не буде. Звідси і її безапеляційна відповідь президенту Порошенку: «Російський газ залишиться російським газом, а Росія залишиться нашим партнером».

Але якщо це розуміють в Німеччині, то чому не здатні зрозуміти в Україні? Адже наша країна не просто має тісні коопераційні зв'язки з РФ і продовжує торгово-економічні відносини - протяжність кордонів між Україною і Росією становить понад 2200 км. Хочуть цього наші проамериканські політики чи ні, але Україні життєво необхідно вибудовувати партнерські, стратегічні відносини не тільки з ЄС, а й з РФ.

І світові лідери це чудово розуміють. Саме тому український питання не було зведено на Мюнхенській конференції в ранг актуальних. До слова, цей факт викликав зубовний скрегіт і роздратування у офіційного Києва (пан Клімкін навіть заявив про комфортну диванну реальность світового політикуму).

Однак повторюся, світові лідери, в першу чергу європейські, прагматичні і послідовні. Такої позиції вони намагаються дотримуватися і в питанні врегулювання конфлікту на Донбасі. Мінські угоди безальтернативні, а тому повинні виконуватися - ось ключовий меседж, який лунає з різних куточків світу: Брюсселя, Берліна, Парижа, Москви. Більш того, про це говорять і в Вашингтоні.

Але в Києві до порад стратегічних партнерів прислухаються вкрай вибірково: беззастережно виконують всі рекомендації МВФ, але виконувати Мінські угоди відмовляються. Зате фонтанують маячними ідеями про те, як можна врегулювати конфлікт на Донбасі за посередництва Вашингтона, але... без участі Донецька і Луганська. Така позиція свідчить про те, що ці кандидати в президенти в досягненні реального миру не зацікавлені. Адже абсолютно очевидно, що без прямого діалогу все «стратегічні плани» щодо врегулювання кризи на Донбасі приречені на провал. І план Гриценка (так зване дипломатичне вирішення питань «із застосуванням військової і поліцейської місій»), і план Тарути, який передбачає в тому числі і введення на Донбасі тимчасової міжнародної адміністрації, і прожекти Тимошенко з приводу «будапештського формату переговорів» не принесуть мир на Донбас. Всі ці плани з розряду обіцянок «закінчити АТО за кілька годин».

Я переконаний: протистояння і кровопролиття можна було б не допустити, якби навесні 2014-го Київ почав діалог з Донецьком і Луганськом. Я переконаний: конфлікт можна було б зупинити і сьогодні, якби Україна виконувала Мінські угоди, якби велися переговори в чотирикутнику Київ - Донецьк - Луганськ - Москва. Але для цього потрібна політична воля. А ні у чинної влади, ні у кандидатів в президенти, які приїхали на Мюнхенську конференцію, немає ні волі, ні бажання повертати Донбас в Україні та України на Донбас.

 

Віктор Медведчук

Голова політради партії

«Опозиційна платформа - За життя»

ВІДЕО

ФОТО

НОВИНИ РЕГІОНІВ